Творчий вечір Антона Попова в Ірпінському музеї

Відкриваючи творчий вечір ірпінського поета Антона Попова директор історико-краєзнавчого музею Анатолій Зборовський назвав багато прізвищ видатних людей (Авіцена, Франсуа Рабле, Артур Конан Дойль, Агата Крісті, Вікентій Вересаєв, Антон Чехов, Михайло Булгаков), а потім запитав у присутніх: що їх усіх об’єднує? Окрім того, що вони видатні письменники й поети, всі вони так чи інакше причетні до медицини. Хтось вчився чи працював лікарем, медсестрою, санітаром. Але основну свою славу й визнання здобув на літературній ниві.

Ірпінчанин Антон Попов з відомої лікарської династії. Ім’ям його діда відомого лікаря-гомеопата Дем’яна Попова названа одна з ірпінських вулиць, на якій жив ще з середини минулого століття. (До речі, його справжнє прізвище Попович. Таке «обрізання» – наслідок політики зросійщення, які проводили спочатку царська, а потім радянська влада).

Внук Дем’яна Попова – Антон Попов – також пішов стежкою своїх предків. Став лікарем. Щоправда Антон Володимирович вибрав іншу медичну спеціальність – лікаря-гінеколога. Як розповіла його колишня однокласниця, а нині співробітниця музею Олена Плаксіна, Антон Попов пояснив свій вибір так: звично лікар рятує одночасно одну людину, а гінеколог – дві людини – маму й немовля.

Але це все, так би мовити, ліричний відступ від поезії, яка минулої п’ятниці причарувала відвідувачів Ірпінського музею. Антон Попов сам читав свої вірші, потім слухали записи пісень – покладених на ноти його творів. Також присутні могли отримати його щойно видану прозаїчну книгу – «У медичному задзеркаллі».

Багатство символів і образів поетичної творчості Антона Попова складно передати – потрібно читати або слухати самі вірші. Просто скажу своє враження: Антон Попов значно талановитіший за багатьох своїх сучасників, так би мовити, штатних «хрестоматійних» поетів. Хоч і працював лікарем, а поезія була таким собі хобі, захопленням для душі.

Про це думалося, слухаючи вірші Антона Попова: чому лікарі і взагалі люди віддалених від літератури спеціальностей здатні творити більші шедеври, аніж ті, для кого література й поезія є фаховим ремеслом?

Очевидно, відповідь така. За радянських часів професійний літератор не міг собі дозволити творчість заради творчості, як то кажуть, писати, що заманеться. Йому в обов’язок ставили вихваляння Леніна й компартії, радянської системи і т. ін. Словом, цим він повинен був заробляти на життя, а у вільний від «основної роботи» час міг писати для душі. Але в такому разі найкращі й навіть геніальні твори розчинялися в потоці літературного мотлоху, який змушений був «видавати на гора» професійний літератор.

Натомість, представники не літературних професій могли собі дозволити, заробляючи на життя іншим ремеслом, не розпорошуючись в творчості на дрібниці й «обов’язкові програми», а видавати лише «екстракт» поетичного слова. Таким і є ірпінський поет Антон Попов.