10 фактів про Ірину Федорів

Про бойову подругу Ольги Матюшиної, журналістку, політтехнолога Ірину Федорів та про те, що насправді вона робить у Коцюбинському – 10 фактів.

1. Досьє

Федорів Ірина Павлівна народилася 1984 році в Чернігові. Проживає у Коцюбинському. Журналіст та політолог. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики та Національний університет “Києво-Могилянська академія” за спеціальністю політична культура та ідеологія. З вересня 2009 року викладач кафедри політології Національного університету “Києво-Могилянська академія” – політологія, ефективне ведення переговорів.

У 2005 році 21-літня студентка Федорів стає керівником інформаційно-аналітичного відділу програми “Вікна-Новини” на телеканалі СТБ. До того, вона встигає попрацювати журналістом Чернігівської обласної державної ТРК 1 місяць та 9 місяців асистентом медіа-юриста Internews-Network. Щоб отримати таку досить високу посаду, очевидно Федорів вже тоді продемонструвала керівництву каналу, як вправно може працювати з фактами та інформацією, перетворюючи їх на неперевершені засоби маніпуляції публікою.

За 10 років роботи на СТБ Ірина Федорів налагоджує тісні контакти з колегами з більшості загальнонаціональних ЗМІ, активістами, громадськими діячами, чиновниками, політиками. У 2015 році Федорів іде з СТБ.

2. «Медіафронт» – як зливають колег

У 2009 році підіймається скандал довкола реорганізації СТБ, що пройшла з порушенням чинного законодавства. Незаконно звільняють журналіста Османа Пашаєва. Він відстоює свої права у суді. Процес
тягнеться майже 2 роки. У цей час Ірина Федорів, яка була кілька років головою первинного осередку профспілки “Медіафронт” на СТБ, і це зазначено у її біографії, жодного разу публічно не виступила ані в суді, ані в блогах,  коли юристи Бородянського доводили, що ніякої профспілки на телеканалі не існує. «Іриного голосу я не пам’ятаю ані щодо перших випадків зняття сюжетів з ефіру, ані після колективного листа журналістів СТБ про цензуру в травні 2010-го, після чого виник рух “СТОП Цензура”», – пише Пашаров у своєму блозі. Більше того, журналістка пише наклепницькі статті на колегу, грубо порушуючи професійну етику.

3. Захист лісу як замилювання очей

До 2008 року питання захисту Біличанського лісу Ірину Федорів абсолютно не турбувало. Ні тоді, коли Київська міська рада у квітні 2007 р. безпрецедентно посягає на територію Коцюбинського, перейменувавши вулицю «від проспекту Академіка Палладіна до території колишнього військового містечка №136 селища Коцюбинське в Святошинському районі м. Києва іменем Пономарьова». Ні в липні 2007 р., коли та ж Київрада передає ТОВ «Столиця центробуд» (яке того ж року було перейменоване у ТОВ «Інвест-Будресурс») в оренду земельну ділянку площею 147,5 га на вул. Пономарьова, 1-а у Святошинському районі м. Києва за рахунок територій спецпризначення (військове містечко №136 в селищі Коцюбинське). Але, як тільки колишні депутати Коцюбинської селищної ради починають претендувати на землі і відводять 75 га у приватну власність, а головне, коли активізуються оборудки довкола «Bionic Hill», з’являється «активна захисниця лісів» пані Федорів.

4. Депутат Федорів і забудовник-регіонал В. Хмельницький

У 2010 році Ірина Федорів стає депутатом Коцюбинської селищної ради. І практично одразу почали проявлятися її реальні інтереси – лобіювання приєднання Коцюбинського до Києва. Стає явною співпраця зі столичною компанією-забудовником «Bionic Hill», зокрема із її власником – екс-регіоналом, олігархом Василем Хмельницьким. Це йому Київрада абсолютно безкоштовно передала 147 га землі у Біличанському лісі під забудову. У тандемі з «Bionic Hill» Федорів встановлює у Коцюбинському дитячі майданчики без жодної на це дозвільної документації. Як вона потім скаже, пішла в політику задля порятунку «4 тисяч гектарів лісу столиці від дерибану селищною радою»!!! «Лісу столиці»! Ось реальний інтерес Федорів. Не Коцюбинське, не благоустрій селища, не його мешканці! А інтереси Києва і столичних забудовників.

Майданчик як результат співпраці Федорів та «Bionic Hill”

5. Зустріч з кривавим диктатором

24 травня 2011 р. у «простої активістки і журналістки» та депутата селища Коцюбинське Ірини Федорів виходить зустрітися з колишнім кривавим Президентом Януковичем і домовитися не так про захист Біличанського лісу та створення там нацпарку (останній так і не підтримав ідею створення, хоча документи вже були готові), а скоріше про «кришу». Саме після цієї зустрічі Ірина Федорів одразу отримує карт-бланш і повну підтримку у всіх державних органах в боротьбі проти названого нею ж самою «дерибану Біличанського лісу». Федорів навіть була нагороджена Пшонкою відзнакою за сприяння і співпрацю. Її статті відразу ж потрапляють на перші шпальти «Української правди», по її заявах прокуратура організовує масові перевірки і порушення кримінальних справ (які в подальшому закривалися за недоведеністю). При цьому тема «Bionic Hill» та масових вирубок КП «Святошинське ЛПГ» Іриною Федорів активно ігнорується.

6. Рятуємо ліс бензопилою

Що страшнішою є брехня, то більше в неї вірять люди, казав Гебельс. Ірина Федорів усіма можливими способами тягне Коцюбинське та Біличанський ліс до столиці та кричить про захист від страшних ірпінських забудовників, які уже «вирубали півлісу зі сторони Ірпеня». Але сьогодні фактично цей ліс і так є у віддані столиці. Комунальне підприємство Київської міської ради «Святошинське ЛПГ» весь час веде безперервну вирубку «так званих особливо рідкісних порід сосен» в промислових масштабах під егідою санітарних чисток. Коцюбинці неодноразово бачили лісовози, які ночами вивозили «кругляк» з «Біличанського лісу». Тут варто зауважити, що Біличанський ліс завжди перебував в межах Зеленої зони м. Києва, тобто розташовувався за межами міста і був у державній власності. Однак, на яких правових підставах комунальне підприємство Київської міської ради дозволяє собі рубати державний ліс, а Київрада приймати рішення про вилучення територій із земель оборони і передачу їх у власність приватним особам – питання риторичне.

7. Таємний лист про приєднання до Києва

У травні 2015 р. депутати Коцюбинської селищної ради проголосували за створення спільної з містом Ірпінь територіальної громади. Прийняттю такого рішення передували громадське обговорення та збір підписів за приєднання до Ірпеня. У день голосування емоційним та нестримним виступом Федорів намагається зірвати об’єднання, але громада зустріла її вигуками «Ганьба!». Невдовзі стає відомо, що за два місяці до об’єднання з Ірпенем пані Федорів потай від жителів селища написала до Київради листа з проханням приєднати Коцюбинське до Києва. Цьому зверненню Ірини Федорів не передували жодні громадські обговорення, тобто, депутат знехтувала думкою громади. Слід нагадати, що 25 травня адміністративний суд відірвав Коцюбинське від Ірпеня саме на підставі начебто відсутніх громадських обговорень. До того ж, Київ жодного разу не пропонував громаді Коцюбинського об’єднатися, не було жодних офіційних звернень. Київські чиновники розуміють, що не мають права цього робити, адже відповідно до законодавства, Київ не є суб’єктом об’єднання громад.

8. Запасний план – Матюшина

Навесні 2015 року журналістське розслідування викриває істинне обличчя Ірини Федорів та припіднімаєзавісу над її зв’язками з регіоналами, зраду однодумців та політичним кілерством. Після цього резонансного матеріалу Ірина Федорів вирішує відійти у тінь і керувати «маскарадом» руками молодої недосвідченої Ольги Матюшиної, яку активно, підключивши усі свої зв’язки у селищі, просуває на посаду селищного голови у жовтні 2015 р. Кампанія пройшла успішно. Єдине, чого Федорів не передбачила, так це те, що більшістю до селищної ради громада Коцюбиського обере членів політичної партії “Нові обличчя”, які підтримують бажання коцюбинців об’єднатися з Ірпенем. Федорів починає діяти на розхитування ситуації в селищі. Всюди з’являється разом з Матюшиною. «Голова, що говорить словами Федорів» – так називають нову очільницю селища.

Діючи під впливовим покровительством олігархів-забудовників – В. Хмельницького, Л. Парцхаладзе, та, маючи у Верховній  Раді «свою» Ольгу Червакову, яка, з приходом Матюшиної на посаду голови селища, надто зачастила в Коцюбинське, Федорів таки вдається дестабілізувати ситуацію в селищній раді.

9. Сайт громади Приірпіння – брехня у назві

Сайт Ірини Федорів «Громада Приірпіння» – пропагандистський рупор, який сповідує ідеологію «Геть від Ірпеня!». Саме з нього невпинно ллється бруд на депутатів Коцюбинської селищної ради, сипляться компромати на Ірпінського міського голову Володимира Карплюка та депутатів Ірпінської міської ради, робиться все, щоб дискредитувати людей, які проти поглинання Коцюбинського столицею. Парадокс – сайт із назвою «Громада Приірпіння» так прагне від’єднатися від Приірпіння, хоча, як відомо, громади Коцюбинського та Ірпеня разом ще з 60-х років минулого століття.

10. А як же ліс?

Як відомо, 1 травня 2014 року в.о. Президента України О. Турчинов підписав указ про зміну меж НПП «Голосіївський», включивши до складу нацпарку так званий «Біличанський ліс». Сьогодні – червень 2016 і жодної реалізації Указу. Ірина Федорів, яка так «опікувалася» питанням збереження Біличанського лісу, вже забула про нього. Навіщо той ліс, якщо головне – продавити включення селища Коцюбинське до складу столиці. Маючи таку колосальну підтримку у Раді як Ольга Червакова (яка, до речі, за 3 дні, без обговорень, зібрала більшість для прийняття незаконної постанови про розпуски Коцюбинської селищної ради, а запитів щодо Біличанського лісу на її рахунку аж НУЛЬ) Федорів могла уже давно поставити жирну крапку у питанні збереження Біличанського лісу. Адже на разі назва «національний парк» – тільки на папері. Межі його досі не офіційно не визначені. А Київ і не спішить. В указі від 01.05.2014 року сказано, що «заповідання здійснюється без вилучення у землекористувача», тобто останнє слово щодо визначення, чи є ця територія заповідною, чи ні – належить тій же самій Київській міській раді, а вона ж і виділяє землю під забудову.

Завдання №1 на сьогодні для Ірини Федорів – зробити все можливе і неможливе, щоб завадити депутатам селищної ради Коцюбиського, які зараз працюють залишитися на своїх робочих місцях і надалі. Адже з ними місія «Коцюбинське в Київ» – нездійсненна. Чорна пропаганда Федорів працює всюди. Вона не гребує навіть журналістською професійною етикою, зводячи наклепи на колег, як це сталося на конкурсі місцевих газет від Національної спілки журналістів. Перебуваючи у журі, Федорів, яка проводить лекції і тренінги про професійну журналістську діяльність, без жодних докорів сумління влаштувала на конкурсі політагітацію проти місцевого видання «Ірпінський вісник», а потім розповсюджує соцмережами свою статтю, де не розповідає про переможців, а хизується результатом свого проплаченого піару.

Слід визнати, що професіоналізм Ірини Федорів не викликає жодних сумнівів.  Вона вміє маніпулювати фактами, розставляти потрібні їй акценти, виривати інформацію з контексту, навішувати “безпрограшні” у плані подальшого резонансу ярлики і, зрештою, на жаль, впливати на міркування та точку зору людей.

Джерело – Правда Ірпеня