Олександр Маркушин: Мені цікаво створювати і розвивати щось нове

Упродовж останніх років жителі Приірпіння запам’ятали Олександра Маркушина як депутата міської ради і керівника комунального підприємства “Ірпіньводоканал”, яке під його керівництвом стало швидко розвиватися і помітно покращувати якість своїх послуг. Сім місяців тому він пішов на підвищення – обійняв посаду першого заступника міського голови. В Ірпінському регіоні цей посадовець здобув стійку репутацію успішного менеджера нової формації. Що таке успіх у розумінні самого Олександра Маркушина, як він його досягає і як планує це робити в майбутньому, ми дізнавалися в нього особисто.

“Бути успішним – це досягати поставлених цілей і ставити перед собою нові, піднімаючи планку вище. Однак мій успіх – це не лише робота, це й мій син”, – говорить Олександр Маркушин.

Першою крупною метою, яку він перед собою поставив, був вступ до вищого навчального закладу і його успішне закінчення. Це завдання він перевиконав, отримавши два дипломи – Київського національного університету будівництва та архітектури (факультет “Міське будівництво та господарство”) та Національного університету державної фіскальної служби України (юридичний факультет).

“Після вишу я жодного дня не просидів удома – відразу пішов працювати, почавши зі звичайного менеджера в розважальній сфері й за кілька років дорісши до посади директора мережі столичних ресторанних комплексів, яка складалася з двох десятків компаній”, – розповідає Маркушин. Там він здобув перший досвід управлінця, вміння налагодити весь виробничий процес, підібрати і згуртувати команду, грамотно поставити цілі й рухатися до втілення задуманого. Він брався за те, що відлякувало складністю виконання багатьох інших бізнесменів – із нуля започатковував справу, налагоджував роботу – і вже готовий успішний бізнес підхоплювали інші люди, які ставали його власниками.

“Піднімати і розвивати будь-яку справу – це те, що мені найцікавіше робити, – зізнається Олександр Маркушин. – Як тільки я бачу, що вона вже може жити без мене, я відчуваю, що моє завдання виконане, і час іти далі”.

Працював він і за своїм
першим фахом – у будівельних компаніях Києва та Білої Церкви. Але за якийсь час
зрозумів, що його майбутнє – це власна справа. Незабаром налагодив в Ірпені
рекламний та ресторанний бізнес, а разом із тим чим далі, тим активніше став
проявляти себе у громадському житті міста.

Перші кроки в політиці

Хто був свідком десятків сесійних засідань Ірпінської міської ради, на яких виступав місцевий депутат Олександр Маркушин, той не міг не помітити, що найчастіше з його вуст звучала абревіатура «БКЗ». Ірпінь для Олександра починався саме з цього мікрорайону, в якому він виріс у звичайній робітничій родині. “Я був пізньою дитиною в батьків. Тато – слюсар. Працював у пожежній охороні в Бучі, у вільний час підпрацьовував, перероблюючи систему опалення в приватних будинках. Мама за станом здоров’я була змушена залишити роботу через її шкідливість – вона працювала в проявочний цех кіностудії Довженка. Сім’я була не дуже заможною, батьки весь час трудилися, щось власноруч переробляли в себе на подвір’ї, будували і мене з дитинства привчили, що треба їм допомагати і щось робити, якщо я хочу чогось досягти у житті”.

Почавши працювати в
Ірпені, Олександр занурився у громадське життя свого мікрорайону: організував
футбольну команду, спортивні змагання, почав приділяти увагу громадським
проектам і вирішенню різних суспільних питань. Це не залишилося непоміченим –
за результатами виборів у 2010 році у своєму мажоритарному окрузі
Олександр Маркушин став депутатом Ірпінської міської ради.

Із приходом на посаду Ірпінського міського голови Володимира Карплюка Маркушин став одним із найактивніших членів партії “Нові обличчя”.

Час “Ірпіньводоканалу”

Втім, найяскравіше Олександр Маркушин проявив себе, увійшовши до керівного складу “Ірпіньводоканалу”. Стати заступником начальника цього КП його запросили на другий рік депутатства – восени 2012-го.

“Пропозиція була несподіваною, – згадує Олександр Григорович. – Тодішній губернатор Київської області хотів призначити начальником нашого підприємства свого ставленика – людину, яка вже кілька водоканалів привела до банкрутства, тож ми мали побоювання, що така ж доля спіткає й ірпінський водоканал”. Новопризначеному заступнику з розвитку необхідно було зробити протилежне – вивести підприємство з числа збиткових, осучаснити, вдосконалити його роботу і рівень надання послуг.

“Було непросто увійти в курс усіх справ. Для цього був потрібен час. Тож на це пішли перші півроку. Почав вивчати всю структуру підприємства, взявся студіювати спеціальну літературу. Переодягнувшись в одяг звичайного робітника, я їздив на огляди всіх станцій другого підйому  води, всіх свердловин та каналізаційно-насосних станцій, спостерігав, як здійснюються ремонти, виїжджав на пориви водогонів, щоби повністю увійти в курс справи. Незабаром я оволодів усією ситуацією на нашому підприємстві – розібрався з економікою, з тим, із чого формується тариф, як виплачується заробітна плата… І почав розвивати підприємство”.

Водночас Олександр
Маркушин відвідував усі форуми, навчання, курси підвищення кваліфікації, не пропустив
жодного семінару, тренінгу, які організовували для працівників водоканалів в
Україні. Вивчав досвід роботи інших водопостачальних організацій.

“Як ми почали розвивати наше підприємство, я розумів, що є успішні водоканали – в Києві, в Білій Церкві, в Сумах, у Львові – великі, потужні. Їздив туди на навчання, переймав найкращі напрацювання, які ми потім втілювали в Ірпені. Я поставив за мету скоротити витрати на електроенергію, зменшити собівартість перекачування стоків на Київ і затрати на добування води. Ми поставили частотне обладнання, нові насоси. Разом із тим відремонтували водонапірні башти, які раніше не використовували, і в нічний час вода самопливом розходилася містом, і це не потребувало витрат на електроенергію. Буквально за два роки впровадили дуже багато інновацій”, – згадує Олександр Григорович.

Оновлення потребувало все, особливо автопарк підприємства, який складався з 35 автомобілів. Постійні ремонти, неефективне використання пального призводили до зайвих витрат. Тож Олександру Маркушину, коли він очолив “Ірпіньводоканал”, довелося змінювати всю техніку на нову. “У цьому нам дуже допомагала міська рада з приходом Володимира Карплюка. Він розумів, що вода – це здоров’я людей і це потребує фінансових вкладень”, – каже Маркушин.

Найактивніші зміни в
житті ірпінського водоканалу почалися саме в той період. Змінили практично все
насосне обладнання – на свердловинах, станціях другого підйому та
каналізаційних станціях. Це дозволило заощаджувати до 30% електроенергії, якої
потребують насоси. Тому тепер щомісяця замість 2,6 млн грн
підприємство сплачує за електроенергію 2 мільйони. А це значить, що тариф
на воду для споживачів на 30% менший, ніж був би без модернізації насосного
обладнання.

“Потім я поставив за мету зробити воду в нашому регіоні якісною. Особливо поганою вода була у Ворзелі – мала дуже високий вміст заліза. Кричущою була ситуація і в Бучі. Ми збудували у Ворзелі станцію знезалізнення на 600 кубів і в Бучі – на 6000 кубів. Паралельно з цим в Ірпені, в мікрорайоні СМУ, також побудували станцію з лабораторним центром, де можна швидко і якісно провести аналіз води. Цього року буде проведено тендер і ми побудуємо в Ірпені найбільшу в регіоні станцію очистки, яка буде забезпечувати 75% населення міста якісною питною водою. На це заплановано 49 мільйонів” – зазначає Маркушин.

До слова, жоден водоканал в Україні за один рік не побудував аж три станції очистки води. Тож минулого року “Ірпіньводоканал” було визнано одним із найкращих у державі, про що свідчить відзнака “Лідер року”. Звісно, цей успіх – спільна робота всієї команди, за що керівник їй вдячний.

На підвищення: із начальника в заступники

У юності, проходячи повз Ірпінську міську раду, я думав, що ті, хто сидять у її кабінетах, нічого не роблять. Зараз я бачу, що це не так. Більше того – якщо хтось так думає, пропоную прийти сюди і прожити з нами один чи два дні”, – каже Олександр Маркушин.

Життя його навчило в жодному
разі не вірити чуткам та неперевіреній інформації, особисто виїжджати туди, де
є проблеми, максимально приділяти увагу людям, які приходять до нього з важливими
для них питаннями та ставити загальний інтерес над індивідуальним. А ще –
ретельно зважувати сили, щоби втілити заплановане. А задумів в Олександра
Григоровича не бракує.

“Цього року ми хочемо спорудити великі інфраструктурні об’єкти. Перш за все – побудувати великий дитячий садок у мікрорайоні Стоянка. Кошти вже виділені”, – розповідає перший заступник мера.

Ще одним важливим
проектом цього року, за його словами, має стати перебудова їдальні в ірпінській
школі №2. Реалізувати це хотіли ще минулого року і навіть зробили проект. Але  пропозиції підрядника Олександра Маркушина не
влаштували – він назвав їх «окозамилюванням», і проект пішов на доопрацювання.
Зважаючи на неможливість відремонтувати старі стани, було вирішено розібрати їх
аж до фундаменту і звести нові.

Крім того, в планах – утеплення двох шкіл Ірпеня – №1 і №2, розробка проектів будівництва нового корпусу для початкової ланки в школі №1 та добудови школи №12 (двох поверхів над спортивним комплексом “Спорт для всіх”).

Планується продовження
будівництва набережної в напрямку Романівки з облаштуванням  зелених зонта ігрових майданчиків.

Дбатимуть і про безпеку в
місті. Цьогоріч мають закупити камери відеоспостереження з ідентифікацією
облич. Їх обіцяють розмістити у місцях великих скупчень людей і там, де
підвищена криміногенна ситуація.

“Також на всіх в’їздах в Ірпінь ми встановимо камери відеонагляду з розпізнаванням номерних знаків автомобілів, виведемо їх на пульт “Муніципальної варти” і поліції. Плануємо встановити на кожній площі, в кожному парку близько 10 “тривожних кнопок”. У випадку, коли неподалік станеться якась пригода, пожежа чи комусь буде погано, можна буде натиснути кнопку і викликати “Муніципальну варту”, – розповідає Маркушин.

Також він зазначив, що заплановано підготувати проекти будівництва парково-рекреаційних об’єктів “Криничка” та парк “Мужеловський”, щоб наступного року ці території привести в порядок. Планується й проведення в місті додаткового озеленення.

У комунальній сфері позитивні зрушення повинні також торкнутися тепломережі: “Ми зараз проводимо велику реконструкцію – майже на всі котельні купуємо нові котли і робимо їх більш ощадними, – пояснює посадовець. – Теплотраси будемо міняти на вулицях Грибоєдова і Ярославській, у мікрорайоні СМУ та в інших місцях. Цим самим ми зможемо зменшити втрати тепла”.

Приємні новини чекають і на комунальні будинки. Зокрема, очільники міста цьогоріч мають намір оновити 10 прибудинкових територій, перекрити проблемні покрівлі, а в рамках програми  “Теплий під’їзд” замінити вікна в усіх під’їздах на металопластикові та двері – на металеві з утепленням. На програму вже виділено мільйон гривень, 600 тисяч із яких уже освоєно.

Один із дуже амбітних і дуже значимих задумів – початок будівництва медичного центру на вулиці Садовій. “На жаль, міський бюджет не потягне всю суму, тож шукаємо співфінансування. Нагадаю, що там буде пологовий будинок, дитяча реанімація, стаціонар, гінекологічне й лабораторне відділення. У цьому приміщенні розміститься й дитяча лікарня, яка зараз розташована на вулиці Давидчука, а на її місці з’явиться найбільший в Ірпені дитячий садочок. Однак медичний центр – це проект, як мінімум, наступного року, бо це дуже великий задум і ми не реалізуємо його швидко. На жаль, зараз ми не маємо свого депутата у Верховній Раді, який би відстоював наші інтереси й залучав фінансування з Державного бюджету”, – розповідає Олександр Григорович.

Секрет успіху від Олександра Маркушина – не боятися роботи, закочувати рукава і працювати. Віддаватися справі на всі 100%. Горіти тим, що робиш. А ще – ніколи не зупинятися на досягнутому. “Цього року, до речі, я планував у будь-якому разі йти з посади начальника “Ірпіньводоканалу”, – зізнається він. – Адже те, що планував – я втілив. Уперше за десятки років існування підприємства мені вдалося зробити його прибутковим. Коли ж я досягаю поставленої мети – мені хочеться йти і розвиватися далі”.

Олександра РАДОВА

Джерело – Правда Ірпеня