Нова студія – гість Юлія Бережко-Камінська

Який злочин чинять сьогодні медіа? Чому люди все менше читають газети й ходять на концерти? Яка доля чекає комунальні газети в Україні? Чи можна прожити за рахунок поетичної творчості й чого насправді не вистачає українському суспільству – про це й інше в розмові з головним редактором газети “Ірпінський вісник” Юлією Бережко -Камінською.

̶  Юля, от ви більше журналіст чи письменник, ви частіше даєте інтерв’ю чи берете?

̶  Мої журналісти вже знають, що якщо вони готують якийсь матеріал, то краще писати його не в жанрі інтерв’ю, а в якомусь іншому. Тому напевно я більше даю інтерв’ю, ніж опрацьовую та беру. Взагалі я  як журналіст виступаю не так часто, тому що редакторська робота  ̶  дещо інша специфіка, більш кабінетна. Я опрацьовую тексти, слідкую за тим, що відбувається в нас в інформаційному просторі, розробляю структуру кожного номеру, його наповнення й вже визначаю, над чим будуть займатися журналісти.

̶  Тобто головне правильно організувати роботу?

̶  Роботу, простір та все інше.

̶  Ви частіше переходите з редакторства в авторство, чи навпаки?

̶  Я завжди намагаюся з редакторства втекти в авторство, тому що це мені ближче й це те, що дає мені силу, енергію, якийсь поштовх. На жаль, часу на редакторство йде значно більше, ніж на авторство. І тому тоді, коли я вже приходжу до свого авторства,  у мене часто просто не лишається фізично сил, і я відчуваю що інколи так не можна.

̶  Тобто це не праця, а скоріше навпаки?

̶  Все, все праця. І редакторство й авторство  ̶  праця. Взагалі, як на мене, творчість ̶  це не те, що обробив замітку (це своя творчість) або написав статтю, а тут зовсім інша. Мені значно важче переключитися  з однієї хвилі на іншу, тому що в поезія, я ловлю цю хвилю, і можу написати за один раз просто один за одним  і два, і три, і чотири вірші, навіть цілий цикл. І уявіть собі, яке бере розчарування, коли ти мусиш просто це фізично закінчувати, йти на роботу, займатися якимись іншими справами.

̶  То чому ви не залишите редакторську справу й не присвятите своє життя власне авторству?

̶  Сьогодні поет може елементарно фізично вижити, коли він займається тільки поезією. Навіть для того, щоб видати книжку, побувати на якомусь фестивалі, організувати творчий вечір  ̶  це все потребує коштів. Поет мусить ще десь працювати, для того щоб мати можливість творити.

̶  Тобто на творчих і поетичних вечорах, ви мало що зможете заробити.  Ви ніколи не шкодували, що народилися можливо не в ту епоху, можливо хотілося творити десь в Будинку творчості письменників разом з Малишко, Рильським?

̶  Ні, не шкодувала, мені здається кожна епоха по-своєму цікава, й ми зараз взагалі перебуваємо на зламі епох, я це дуже гостро відчуваю. І зараз приходить потужне нове, і мені подобається, що я відчуває це нове й маю до цього свою причетність. Нове  ̶  це у свідомості людей, зараз люди крок за кроком розуміють, що життя воно не лише матеріальне, воно не лише будується безпосередньо на тому, що ми можемо помацати, побачити своїми очима, а воно значно глибше, цікавіше й багатогранніше  ніж нам здається. І поезія, вона якраз дозволяє проникнути в ці речі.

̶  Чи змінилася роль поета, порівнюючи з минулим століттям, адже навряд чи поети шістдесятники нині зможуть зібрати стадіони. Що трапилося, поезія перейшла в український чи російський рок, як це можна пояснити?

̶  Я думаю, що тут низка аспектів. Зараз люди не відчувають голоду ні за чим, нині багато всього, що можна взяти без зайвих рухів. Прийти на стадіон, наприклад, ̶   це вже зайвий рух, включити все, що в тебе є в комп’ютері значно простіше та швидше. Справа в тому, що йде певне перенасичення всього, зараз люди не потребують стільки всілякої інформації, стільки її виробляє наш інформаційний світ.

̶  “Ірпінський вісник” відчуває відсутність цього інформаційного голоду?

̶  Дуже сильно відчуває, ми розуміємо, що не встигаємо за Інтернетом, але водночас ми працюємо на нашого читача, ми знаходимо тих людей, які усвідомлюють, що не все є в Інтернеті. “Ірпінський вісник” насамперед читає творча інтелігенція, люди середнього та старшого віку, небагато молоді, проте це та молодь, яка шукає на сторінках газети ту унікальну інформацію про місто, яка є тільки у нас.

̶  Відразу зазначу, що ми не даємо на сторінках газети не конструктивної критики, так званих опозиціонерів. Ми відразу відкинули дві крайнощі: оди владі й іншим людям; різку, неконструктивну, незбалансовану критику, яка ображає читачів.  Я вважаю, що потрібно говорити фактами. На сьогодні також, на жаль, бракує світлих новин і позитивної журналістики. Ми не раз спілкувалися з людьми, які казали; навіщо ви вбиваєте в нас надію, даючи весь час якісь погані новини.

̶  Таке явище, як комунальна газета, зовсім скоро зникне, і ви як людина, як тренер, яка їздить усією Україною розказує, показує якимось меншим редакціям газет, як правильно йти, триматися на плаву. Що ви можете сказати, чи є майбутнє взагалі в друкованої преси, у маленьких регіональних газетах?

̶  Зараз в Україні ситуація з комунальними газетами дуже різна. Вже понад 60 видань роздержавилися, й вони себе досить нормально почувають.

̶  Скільки відсотків виживе?

̶  Важко ще сказати, але третина газет сьогодні  ̶  це газети на 4-8 сторінках. Повірте, що для нормальної газети, котру люди хотітимуть, на якій можна щось донести, цього дуже мало. Чи виживуть? Це залежить від багатьох факторів.

̶  За “Ірпінський вісник” ми не хвилюємось?

̶  Я хвилююся. Справа в тому, що наш регіон має свою особливість, ту яку не мають ті ЗМІ, в яких я була. У нас виходить 3 газети, які роздаються безкоштовно, тому ми знаходимося й в ринкових умовах, і при цьому в нерівних. Уявіть собі, коли люди отримують у поштову скриньку впродовж місяця 6 випусків газет по 2 газети від 3 видань безкоштовно, чи є в них потреба передплачувати газету, яка коштує 240 грн на рік, і також чи будуть люди купувати газети в кіосках, коли вони вже мають. Тому умови  в нас надто нерівні, і я б сказала навіть не справедливі.

̶  Ми знаємо, що у вас дуже творчі діти?

– Так, мій син Ваня  започаткував свою власну газету “Сімейне дозвілля”, а донечка Оля пише роман і викладає його в Інтернеті на творчій платформі. Знаєте я вважаю, що від усього, що ми робимо людині має ставати тепло, адже саме тепла сьогодні не вистачає в суспільстві, між членами родин, у багатьох колективах. Усе що ми робимо,  воно має нести це світле чуття. І це має робити кожен.

Детальніше – у сюжеті:

The post Нова студія – гість Юлія Бережко-Камінська appeared first on ПРАВДА ІРПЕНЯ.

Джерело – Правда Ірпеня