Бив, писав, учив, був директором музею

Андрій Кочур

Сирота при живих батьках.

13 грудня в Ірпені поховали Андрія Кочура. Він народився 13 лютого 1933 року в Києві в сім,ї викладачів. Життя його було нелегким. Адже він був сином видатного українського перекладача Григорія Кочура. В 1943 році батьків Андрія – Григорія Порфировича і Ірину Михайлівну заарештували в Полтаві. Це прийшли московські “визволителі” і продовжили політику “визволення” України від талановитих українців. Хлопчика взяла до себе бабуся, яка посилала його носити передачі батькам у тюрму. Якось він йшов з передачею і в цей час в’язнів переводили вулицею. Андрій побачив маму. Він кинувся до неї, але конвоїр штовхнув хлопчика так, що той упав. Вузлик розв’язався і передача впала на землю. Андрій ніяк не міг зрозуміти, чому його не пускають до мами.

Захищав себе і став майстром спорту з боксу.

Тітка знайшла Андрія і забрала його в Київ. Хлопчик був маленький і худенький, але не боягуз. Йому нерідко доводилося битися. Ні на філологічний факультет, ні в інститут іноземних мов сина Кочура не прийняли б. Андрій вступив в Київський інститут фізкультури. Проте і в школі, і в інституті він навчався під прізвищем матері – Воронович. Андрій Григорович захоплювався спортом, виступав на рингу і став майстром спорту з боксу.

Педагог, журналіст і радник міністра.

У 1960 році молодий спортсмен закінчив із відзнакою аспірантуру. Працював тренером із боксу, викладав фізкультуру в школі, Київському інженерно-будівельному інституті, інституті народного господарства. В 1966 році його запросили працювати в редакцію «Спортивної газети», де він очолював відділи науки, спортивних єдиноборств. Кочур також вів передачі і робив репортажі на Українському радіо і телебаченні, став членом Спілки журналістів України. У 1972 році Андрій Кочур повернувся в інститут фізкультури, де очолив лабораторію наукової інформації. Андрій Григорович вів наукову роботу в боксерській збірній України. Він здобув ступінь кандидата педагогічних наук і в 1988-1999 роках у званні доцента очолював кафедру з боксу в інституті. У 1994 році Кочур відгукнувся на запрошення Івана Дзюби і працював його радником-помічником в Міністерстві культури. Андрій Григорович любив музику, спочатку джаз, а потім класичну. Він писав в пресі про оперні вистави, співаків і диригентів. Серед його друзів були Анатолій Солов,яненко, Микола Кондратюк, Євгенія Мірошниченко, диригенти Олег Рябов, Ірина Молостова та інші.

Зберігав пам’ять про батька.

У 1997 році Андрій Кочур спільно з дружиною Марією заснував, на пам’ять про свого батька, Літературний музей Григорія Кочура, був його директором. У 1999 році А.Г.Кочура відзначили званням заслуженого працівника культури України.

Будинок Григорія Кочура називали ірпінським університетом. Андрій Кочур подбав, щоб, із смертю його батька, це вогнище української культури в Ірпені не згасло. В культурних колах нашої країни ця ініціатива знайшла підтримку. Було проведено науково-практичну конференцію «Григорій Кочур і український переклад», видано найповнішу збірку поетичних перекладів Григорія Кочура «Третє відлуння», засновано премію імені Григорія Кочура для перекладачів тощо. Літературний музей Григорія Кочура відвідують організовані групи і окремі люди.

Кохання

Цікаво, що Андрій Кочур одружився завдяки своїй журналістській роботі і любові до музики. Якось один тенісист познайомив його з молодою актрисою театру і кіно Марією Форманюк. Цей чоловік був партнером Марії у грі з великого тенісу і сказав, що журналіст напише про неї статтю. Маленький і худенький журналіст спочатку не справив на актрису враження, але він зацікавив її розмовою про музику і запросив до себе. Марія з партнером-тенісистом відвідала домівку Кочурів в Ірпені. Актрису вразила обізнаність спортивного журналіста з музичною тематикою. Вона зрозуміла, що потрапила в родину висококультурних людей. І Андрій та Марія поєднали свої долі.

-Мені з Андрієм було цікаво. Тому ми й прожили разом понад півстоліття,- пригадує Марія Леонідівна.

А статтю про акторку-тенісистку Марію Андрій так і не написав. Зате в них з,явився Роман – так Андрій і Марія Кочури назвали свого сина. Не можна сказати, що їхнє життя було безжурним. Коли КДБ чинив тиск на Григорія Кочура, то була фізична загроза і для сина Андрія, і навіть для онука Романа.

Шануємо і пам’ятаємо

Останні роки Андрій Кочур тяжко хворів. Він помер 10 грудня. На похоронах були присутні заступники Міністра освіти і науки України Максим Стріха і Павло Хобзей, заступник Ірпінського міського голови Дмитро Христюк, доктор філософії, мистецтвознавець і художник Ольга Петрова, учні Андрія Кочура та інші.

Генеральний директор Видавничо-торгівельної фірми “Перун” В’ячеслав Бусел розповів, що Андрій Кочур надав значну допомогу у виданні “Великого тлумачного словника української мови” та українсько-англійського й англійсько-українського словника.

Андрій Григорович був знавцем української спортивної термінології і боровся за її утвердження. Він, продовжуючи справу свого батька, належав до числа тих, хто творив українське довкілля, і залишив по собі добру славу.

Анатолій Зборовський,