“Про талан його хочеться сказати так: він був блискучий, але глибокий, був скорий, але бездоганний”, — написав про поета Максима Рильського мемуарист Юрій Смолич 1969-го.
Та це буде попереду. А 1923 року Рильський — викладач української мови та літератури в рідному селі Романівка Житомирської області. Вивчає іноземні мови, видав кілька збірок віршів. Вирішує перебратися до Києва. Влаштовується на роботу вчителем у залізничній трудовій школі. Ось тільки жити ніде. Йде до односельця Івана Очкуренка.
Двері відчиняє дружина земляка — Катерина. Просить зачекати у вітальні. Там стоїть фортепіано. Рильський не може втриматися від спокуси — у юності брав уроки у композитора Миколи Лисенка. Сідає за інструмент і награє “Ой одна, я одна, та й у батенька була”. Катерина розчулена — це її улюблена пісня. Починає підспівувати.
Поет закохується в жінку, старшу на дев’ять років. Присвячує їй вірш-освідчення:
Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
Мов квітка багряна, до мене простягали
Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
Біліли мармуром під місяцем німим, —
І тихим голосом, охриплим та чудним,
Вона промовила: “Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене найдорожче”.
Катерина погоджується на розлучення. Ставить перед Рильським одну умову — мусить усиновити її 6-річного сина Георгія — Жоржа. 1926-го беруть шлюб, 1930-го народжується син Богдан. Згодом у них з’являються водій, двірник, кухарка. Однак жінка часто готує сама. Гуморист Остап Вишня в усмішці “Заєць” ненароком кидає таку фразу:
—?Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потім зіпсуєш, — має на увазі Катерину Рильську.
“Моя бабуся була унікальною жінкою, — згадує Максим, син Георгія. — Вихованка інституту благородних дівчат, ходила охайно вбрана, на підборах, у вухах — обов’язково сережки з діамантами, на пальцях — каблучки, на одязі — якісь рюшики. І це вдома! Вона виходила і зустрічала діда саме такою, а не в домашньому халаті й капцях. А легкий запах її парфумів запам’ятався мені на все життя. Це була дуже начитана, інтелігентна, освічена жінка. І Максиму Тадейовичу з нею було цікаво!”
“Милій моїй Катюсі, щоб полюбила пісню так, як я її люблю і щоб частіше заглядала до піаніно, як до примуса”, — таку посвяту пише Максим Рильський на книжці, що дарує їй на день народження 7 грудня 1927-го.
19 березня 1931року, в день народження поета, його арештовують — за те, що у творах уникає оспівування “радянської дійсності”. Дружина відвідує Максима Тадейовича у тюрмі, носить домашні пиріжки, бутерброди, каву. Здає у магазини мережі “Торговля с иностранцами” цінні речі з дому й отримує за те олію, борошно, м’ясо. Пише матері у листі: “Пока у нас все без перемен. Иногда мне кажется, что у меня уже не хватает сил и энергии пережить свалившееся на меня горе”.
—?Хоч ви і класовий ворог, але можете ще бути нам корисні, — заявляє слідчий за п’ять місяців. Поета відпускають. Коли приходить додому, стає у передпокої навколішки та гавкає, наче собака. Діти щасливі.
Творчість Рильського змінюється. Він уже майже не пише інтимної лірики, зате з’являються вірші про радянську владу. 1936-го публікує “Пісню про Сталіна”, за п’ять років отримує Сталінську премію — 100 тис. руб. Середня зарплата в СРСР на той час — 350 руб. Половину винагороди віддає на потреби Червоної армії.
Йде війна, до Києва наближаються нацистські війська. Родина перебирається у Москву. В дорогу купують по відру масла, меду і вершкового масла. 1943-го Катерина й діти виїжджають в Уфу. Тим часом Максиму Рильському вручають другу Сталінську премію. На урочистостях знайомиться з молодим хіміком Валерією Познанською. Між ними виникає роман. Про це дізнається дружина, проте вибачає його. Поет виправдовується віршем:
Я стільки раз, дружинонько моя,
Руїну ніс твоєму супокою,
Що сам дивуюсь ніжності твоїй:
Її я чую в стороні чужій.
Благословенна будь, моя єдина.
Вони знову разом. По закінченні війни повертаються до Києва. Він прокидається о п’ятій ранку, прогулює собак. Далі сідає до праці. Багато курить, увесь робочий кабінет заповнений димом. Вимагає у родини ходити навшпиньках — ненавидить зайвий шум.
Ця сивина прекрасна й молода.
Ти друг, ти вірність, ти жона і мати, —
О! Бачиш? Син наш за вікном біжить! —
Люблю тебе. Не можу розлюбить,
— один з останніх віршів про дружину. Катерина помирає 1958-го. На похорон приходить Іван Очкуренко. Максим обіймає земляка, обидва плачуть.
У домі Рильських завжди багато гостей. Тут буває як тогочасна еліта — Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Остап Вишня, — так і земляки з Романівки. Майже щодня за вечерею збираються до 30 чоловік. Господар любить випити, проте завжди знає міру. Переповідають, як на святкуванні 60-річчя підняв чарку:
—?Товариші, я хотів би випити… — зробив довгу паузу, а потім додав: — Та оце, мабуть, і все.
Грошей на рідних не шкодує. Жоржу купує кілька машин. Онук Максим Георгійович згадує: “В тиждень я отримував від діда 100 рублів. Це були великі гроші, батьки давали мені в школу 3–5 карбованців. А за 100 я міг купити 50 порцій морозива. Чесно — я віддавав їх матері. Після реформи 1961 року 100 рублів стали десятьма. Але дід плутав і, як раніше, давав мені 100, це взагалі були велетенські кошти. Я підійшов і сказав: “Дідусю, тут більше в 10 разів”.
Максим Рильський фотографував усі свої рибальські трофеї
“Ми з братом ловили щук “на живця”. Вийшло так, що я упіймав дві чи три, а в брата — жодної. Боже, — бурмочу я, — нехай ліпше в мене не вийде в Харкові книжка, аби тіки Богданові щука зловилась”, — пише Максим Рильський у нарисі ”Із давніх літ”.
Риболовля — його улюблене захоплення. До війни користувався саморобними вудилищами з ліщини. Капронових жилок тоді не було, волосінь виплітали з кінського волосу. Для цього старший син Жорж висмикував їх із хвостів коней, що паслися неподалік дачі письменника в Ірпені.
—?Рибалка, як і любов — справа індивідуальна. Колективізм там ні до чого, — вважав.
Рильський умів керувати одним веслом у човні. За наживку зазвичай брав коників-стрибунців. Одягався у штани та сорочку, обов’язково темну, щоб не відлякати рибу. Закочував рукави і розстібав комір. Сміявся з тих, хто роздягався до трусів. На голові мав солом’яний капелюх.
Завжди фотографував свої трофеї. Коли улову не було, міг взяти рибину в більш удачливого друга. Або навіть купити на базарі. Але вдома той обман довго не тримався.
—?По правді — то риба не моя, — казав дружині Катерині за годину-другу.
Джерело: Gazeta.ua
Джерело – Ірпінь Культурний
Приірпіння – місцевість, покрита лісами, які продукують чисте повітря. Саме через чисте повітря тут було розміщено так багато оздоровчих закладів. Разом з таким «бонусом» мешканці отримують і клопіт – кудись треба дівати листя зі своїх дворів. Більшість громадян ставиться відповідально до проблеми – компостує чи вивозить. Інші йдуть найлегшим шляхом – спалюють.(…)
