Категорія: Ірпінь Культурний

Як вже могли помітити ірпінчани та гості міста в парках В.Правика та «Дубки» відділом культури , національностей та релігій ІМР продовжують  проводитися музичні години за участю творчих колективів міста. Це чудовий спосіб насолодитися виконанням української народної пісні, автентичної старовинної та фольклорної  народної пісні, вокальних творів  сучасних композиторів самодіяльними колективами та окремими виконавцями, разом з ними підспівувати, стати безпосередніми учасниками цих творчих колективів, відчути себе справжніми артистами та поринути  в атмосферу прекрасного безпосередньо в місцях відпочинку. В парках своє мистецтво вже подарували  жіночий вокальний ансамбль «Перевесло» Уваровського Будинку культури (худ. кер. В.Зеленюк), народний хор «Криниця» Центру творчості – смт. Гостомель (худ. кер. Заслужений працівник культури України М.Гисяк та Д.Гисяк), народний хор ветеранів війни та праці «Пам’ять» – МБК (худ. кер. В.Зеленюк), народний жіночий вокальний ансамбль «Ірпінчанка» – МБК (худ. кер. В.Зеленюк), ансамбль старовинної пісні «Джерело» – МБК (худ. кер. Н.Прокопченко), народний чоловічий вокальний ансамбль «Ясени» – МБК ( худ. кер. Г.Сирота), ансамбль народних інструментів «Українські музики» (худ. кер. Ю.Давиденко), жіночий вокальний ансамбль «Барви» – смт.Коцюбинське (худ. кер. В.Кукояшний), народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня» – МБК (худ. кер. В.Коваленко). Шалених оплесків заслуговують  яскраві виступи  педагогів та вихованців ІДМШ  та гра на акордеоні маестро В.Волошина! Літо не закінчується, тому виступи продовжуються! Наші творчі колективи чекають на вдячних глядачів!

Цими вихідними до вашої уваги музичні години проведуть :

• 08 – жіночий вокальний ансамбль «Барви» смт. Коцюбинське;
• 08 – народний ансамбль народних інструментів «Українські музики» МБК;
• 08 – народний чоловічий вокальний ансамбль «Ясени» МБК;

Години проведення: 16-00-18-00 год.

[See image gallery at irpinculture.org.ua]

Джерело – Ірпінь Культурний

Джерело – Ірпінь Культурний

Джерело – Ірпінь Культурний

Минулими вихідними в Ірпені в парку ім. В.Правика відбулась низка культурно-оздоровчих і розважальних заходів. Організована відділом культури, національностей та релігій Ірпінської міськради. Подібні заходи для жителів та гостей міста проходять кожні вихідні! О 10:30 серед сосен на свіжому літньому повітрі проходило заняття з фітнесу, до якого із задоволенням долучалися прохожі і навіть дітки. Потім для малечі проводилися конкурси і всілякі квести. Юні аніматори легко знаходили спільну мову з малечею. І, навіть, з боку здавалося, що задоволення від ігор отримують всі майже однаково.

[See image gallery at irpinculture.org.ua]

Джерело – Ірпінь Культурний

Джерело – Ірпінь Культурний

Звання книжки року-2015 у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» здобула трилогія Левка Різника присвячена 150-річчю від дня народження Івана Франка.
Базовою книгою трилогії є роман-есей «Самотність Пророка», в якому автор змальовує образ Великого Каменяра, акцентуючи увагу читача на пророчому дарі генія.
У романі-есеї «Поет і владика» автор досліджує стосунки Івана Франка і митрополита Андрея Шептицького, а в романі «Доктор і Професор» – Левко Різник аналізує стосунки Івана Франка і Михайла Грушевського.
Читайте і насолоджуйтесь ! Пізнавайте життя великих патріотів України!

Джерело – Ірпінь Культурний

22 липня рішенням сесії Ірпінської міської ради було затверджено Перелік об’єктів культурної спадщини в місті Ірпінь, до якого потрапило 58 таких об’єктів.

Варто нагадати, що відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» занесені до Переліку об’єкти набувають правового статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини, а відтак роботи на даних об’єктах культури можуть здійснюватись тільки за наявності письмово дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Наразі, ми маємо на меті повідомити власників будівель, зазначених в переліку, про даний факт. Розуміємо, що зробити це вкрай важко. Адже у нас є тільки адреси, а імен власників не має. Тобто через пошту розіслати повідомлення неможливо без встановлення імен власників. Фахівці відділу культури, національностей та релігій робитимуть подвірний обхід. Паралельно буде направлено запити у відповідні служби аби встановити власників приватних будівель.

Варто зазначити, що затверджений рішенням сесії Перелік об’єктів культурної спадщини є робочим, тобто ми продовжуємо збір фактів та документації по кожному з об’єктів.

Найскладнішим етапом є підготовка акту технічного стану об’єкта (пам’ятки) культурної спадщини, особливо, якщо йде мова про приватну власність, адже тут необхідно мати доступ до будівель. В основному з нами співпрацюють родичі та спадкоємці відомих осіб, що проживали в історичних будинках.

Також хочу наголосити, що даний Перелік є відкритим, тобто після оприлюднення кожен громадянин може внести свої пропозиції щодо доповнення даного Переліку та інформацію пов’язану з ним. Також будемо вдячні всім за сприяння та допомогу в оформленні документів, необхідних для внесення об’єктів культурної спадщини нашого міста до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Шановні мешканці міста Ірпеня, звертаюся до вас з проханням, якщо Ви побачите в списку свою адресу – зверніться до відділу культури, національностей та релій Ірпінської міської ради (вул. Соборна, 183, тел. 55-593) з метою сприяння у проведенні належного обліку об’єктів культурної спадщини нашого міста. Підкреслюю, ми поважаємо право приватної власності! Однак закликаю шанувати історію і культуру нашого краю, сприяти її збереженню та популяризації.

Євгенія Антонюк,

начальник відділу культури, національностей та релігій

Джерело – Ірпінь Культурний

Запис за телефоном: 095 149 27 89

Джерело – Ірпінь Культурний

24 липня в Гостомельській бібліотеці пройде година допитливих «Таємниці тваринного світу».

Джерело – Ірпінь Культурний

24 липня в Гостомельській бібліотеці пройде година допитливих «Таємниці тваринного світу».

Джерело – Ірпінь Культурний

Джерело – Ірпінь Культурний

Брати з собою у відпустку книгу – гарна традиція, про яку не слід забувати. Якісна і цікава книжка розважить в дорозі, допоможе не нудьгувати на пляжі, урізноманітнить тихий вечір на дачі, а головне додасть вашій мандрівці особливої родзинки, бо це ж наче узяти з собою автора чи його героїв, навчитися чомусь новому, дізнатися про щось особливе.

Анна Гавальда «Мені б хотілось, щоби хтось мене десь чекав»

Читати про книгу.
Купити книгу.

Якщо ви ще не читали цю збірку пронизливих і ніжних історій, то неодмінно маєте це зробити. У книзі 12 новел, які зуміли підкорити світ і серця читачів – їх перекладено вже понад 30 мовами, а цього року й українською. Анна Гавальда яскраво й проникливо зображає звичайне життя, зовнішня простота якого, приховує безліч потаємних бажань, страхів, мрій та образ, а головне – любові у найрізноманітніших її проявах. Потрібно лише вміти її побачити, відчути, дозволити собі «розплющити» серце і поринути у вир емоцій. Тут є місце для тихого смутку і радості, а ще для віри у власні сили, адже не обійшлося без автобіографічної історії про те, що колись Анна Гавальда була нікому невідомою авторкою, що мала мрію, а тепер цю мрію ви тримаєте у руках.

Джоан Гарріс «Ожинове вино»

Авторка відомого роману «Шоколад» не втомлюється дарувати читачам казкові смаколики. На цей раз мова йде про вино, що здатне творити дива і навіть нові світи. Джей Макінтош, письменник, який покинув писати, тому що безнадійно застряг у минулому, натрапляє на шість пляшок домашнього вина, які дивом збереглися з часів його дитинства. Про ті роки він згадує з гострою ностальгією, насолодою і гіркотою, а все через дивакуватого старого-садівника, який назавжди змінив життя Джея, а потім зник без сліду. От тільки встиг створити і залишити ягідне вино, яке вміє чарувати і розповідає історії. Пошук себе, свого місця у світі, свого втраченого таланту жене Джея геть з Лондона до Франції, де він знаходить те, що, здавалося, було навіки втрачене. Роман «Ожинове вино» – це, безумовно, казка про вино, яке потрібно виготовити, і провину, яку треба допити до кінця, про дружбу і кохання, на які заслуговує кожен, хто у них вірить.

Уте Ерхардт «Хороші дівчатка відправляються на небеса, а погані – куди захочуть, або Чому слухняність не приносить щастя»

Ця книга покликана розбудити емоційно залежну, закуту у стереотипи жінку і дати їй можливість саморозвиватися й досягати поставлених, не суспільством, а нею самою, цілей. Уте Ерхардт, відомий німецький психоаналітик, пропонує не просто рецепти, а свідомий відхід від усталених кліше. В тому числі, відкидання впливу батьківських моделей, трансформування традиційної ролі у сучасну самодостатню та незалежну роль. Найважливіша ідея, що міститься у книзі для сучасної жінки – можливість позбавитися страху самотності за умов вибудовування лінії самодостатності та незалежності. Деяким панянкам вона може здатися надто феміністичною, але багатьом закомплексованим жінкам і тим, хто відчуває, що роль «хорошої дівчинки» для них замала, кине потрібний ментальний виклик, аби вони стали сильнішими і рушили з мертвої точки.

Софія Андрухович «Фелікс Австрія»

Читати про книгу.

Купити книгу. 

Станіславів (Івано-Франківськ) початку ХХ століття. Краєчок Австро-Угорської імперії, де бруківкою тупцюють тисячі людей усіх верств, а розмови точаться польською, українською та ідишем. Тут живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. А ще тут багато і смачно ласують всілякими автентичними для того часу і місця стравами, тож гурманам буде чим розважитися. У романі дві героїні: Аделя – стандартна модель розніженої пані, яку можна зустріти як у романтичному епосі, так і в сучасних телевізійних серіалах, та Стефа – образ в усіх сенсах цікавіший і жвавіший: саме від її особи ведеться оповідь, саме її голос проговорює власні інтенції й життя епохи. Стефа, немов гід по старому Станіславові, що намагається передати бодай частинку себе крізь дотики, запахи й смаки. І виходить у неї напрочуд переконливо і атмосферно.

Торнтон Вайлдер «Теофіл Норт»

Останній роман метра американської літератури позбавлений традиційних для автора епічності чи рефлексії. Ця книга сповнена свіжості, юнацької ніжності та зухвалості, провінційності та гумору. Вона надзвичайно літня, а ще вінтажно-американська, бо йдеться про 1926-й рік, проведений головним героєм Теофілом Нортом в містечку Ньюпорт у крихітному штаті Род-Айленд на узбережжі Атлантичного океану. Він знайомиться з непересічними мешканцями Ньюпорту, змінює їхні життя, захоплюється їхніми прекрасними старовинними будинками. Ця книга обов’язково змусить вас усміхатися і навіть трішечки закохатися у красунчика і розумашку Теофіла.

Патриція Вентворт «Китайська шаль»

Класичний англійський детектив у стилі Агати Крісті. Власне, Патриція Вентворт жила і творила в один час з «королевою детективу», а її старенька місс Сілвер навіть трохи випередила свою колегу місс Марпл, адже перший роман з її участю з’явився на декілька років раніше, ніж «Вбивство у будинку вікарія». Так, розслідування блискуче вестиме незаміжня пані похилого віку з гострим розумом, пильним оком та вічним плетивом під рукою. Англія, 1943 рік. Молода і чарівна дівчина Лора отримує спадок та їде в свій маєток, де на неї чекає знайомство з тамтешніми мешканцями. Під час гучного святкування у маєтку відбувається вбивство місцевої «la femme fatale» Таніс, а подозра падає чи не на кожного гостя. Секрети будуть розкриті, а винний покараний завдяки старанням старенької місс Мод, ну, а Лора, звісно, зустріне справжнє кохання. Ще одним приємним бонусом для дійсних шанувальниць детективів стане дружба місс Мод і місс Марпл.

Памела Дракермен «Французьке виховання: історія однієї американської мами в Парижі»

Читати про книгу.

Купити книгу. 

Книжка від мами, про маму і для мами, й неважливо, чи йдеться про маму майбутню, чи ту, що вже відбулася. Памела Дракермен, нью-йоркська журналістка, розкриває читачам секрети науки правильного «дітоводства», мистецтва мудро виховувати сучасну дитину без шкоди для життя і побуту батьків. Відбувається це на тлі її життя в Парижі, де вона живе з чоловіком і виховує трійко дітей, навчаючись у обізнаних французьких мам з її оточення. Разом з тим вона приміряє на себе роль журналістки-дослідниці й вивчає підвалини французьких побутових звичок та суспільних очікувань і простежує їх розвиток від творів Русо до втілення у політику соціального захисту. При цьому книга дуже жива, іронічна, сповнена життєвих реалій, прикладів і кумедних ситуацій.

Анна Бронте «Незнайомка з Вілдфел-Холу»

Анна була наймолодшою серед відомих сестер Бронте. Вона померла не досягнувши і тридцятирічного віку, але встигла залишити по собі два великих романа. Слава не торкнулася її лише тому, що владна і стримана Шарлотта заборонила досить прогресивний роман сестри «Незнайомка з Вілдфел-Холу» до подальшої публікації. Але книга таки дійшла до читачів світу і сьогодні її можна знайти на полицях українських книгарень. Вона написана у вигляді листів молодого чоловіка Гілберта Маркхема і фрагментів щоденника його таємничої сусідки Хелен Грехем. Роман, як і годиться для англійської класики, напрочуд витончений, сповнений цікавих деталей старовинного побуту, вишуканих діалогів і похмурих таємниць. До того ж, у “Незнайомці з Вілдфел-Холу», чи не вперше в літературі, постає жінка, яка сказала “ні» усталеним правилам і навіть сама заробляє собі на життя.

Дара Корній, Тала Владмирова «Крила кольору хмар»

Читати про книгу.

Купити книгу.

Книга про ангелів, що мешкають серед нас з вами, але мають набагато більше клопотів, особливо принадна для юних читачок – прихильниць фентезі та містичної романтики. Творчість тандему Корній/Владмирова – це такий собі сучасний магічний реалізм, на кшталт Маркеса, Кортасара і Сафона, якби вони були жінками. В декораціях львівських вулиць і закутків, у жорстокому, але все ще повному чудес світі дівчина-сирота Ада й водночас справжній ангел-вигнанниця мусить зробити непростий вибір між світлою і темною стороною. Тут ви знайдете і міфологію з мудрими притчами про давніх богів, і витончені описи міста Лева, що постане своєрідним духом, і живі дотепні діалоги персонажів, серед яких присутні, як пересічні люди, так і чарівні істоти, а напрочуд стильна, “смачна» літературна мова не розчарує навіть найприскіплівішого читача.

Антонія Баєтт «Володіти. Романтичний роман»

Володарка Букерівської премії (до речі, саме за цю книгу), шанована англійська письменниця і поетеса Антонія Баєтт створила не просто роман, а окремий альтернативний світ, літературну легенду про двох поетичних геніїв Вікторіанської епохи Рандольфа Генрі Падуба і Крістабель Ла Мотт, які пережили неймовірну історію кохання, але, ставши заручниками обставин і суспільства, приховали її від усього світу. Двом сучасним вченим і літературознавцям Рональду і Мод випаде унікальний шанс розкрити таємницю відносин Рандольфа і Крістабель. Розшукуючи підказки у старовинних текстах і забутих схованках, їм доведеться стати заручниками цього дослідження й тінями своїх кумирів, аби поєднати власні долі й отримати шанс на щастя. Цей роман – справжня насолода для інтелектуала: захопливий, гостросюжетний, щедро приправлений вишуканою поезією і ретельними описами буднів архіваторів, університетських перепетій й витонченого вікторіанського побуту, а ще, будьте певні, фінал виявиться неочікуванним і чарівним.

Видавництво Старого Лева

Джерело – Ірпінь Культурний

Пам’ятник (погруддя) Тарасові Шевченку в Ірпені. Жовтень 2010 року. Знаходиться на вулиці Шевченка.

В 2004 році на прохання і коштом азербайджанської громади Приірпіння було встановлено Пам’ятник академіку Заріфі Азіз кизи Алієвій, дружині азербайджансько гопрезидента Гейдара Алієва Пам’ятник встановлено На вулиці Заріфи Алієвої біля Парку дружби імені академіка Заріфи Алієвої. Автори — скульптор Гурбанов Сейфаддін Алі огли та архітектори В. О. Рак і Б. М. Піаніда.

Пам’ятник воїнам Великої Вітчизняної війни, Героям, що загинули за Батьківщину.

Пам’ятник взимку

Пам’ятник влітку

Погруддя ліквідатора аварії на ЧАЕС (1986) Героя Радянського Союзу Володимира Павловича Правика.

Було відкрито 30 жовтня 1988 року. Автор — архітектор В. Є. Гуменюк.

Погруддя взимку

Погруддя влітку

Танк в Парку Перемоги.

Пам’ятник Федору Григоровичу Кричевському встановлено у 1980 році на місці садиби (на розі вулиць Соборної та Павленка), де в 1944—1947 роках мешкав художник (вул. Павленка, 1 (вул. Революції)), згідно з рішенням адміністрації і парторганізації Київського художнього інституту. Являє собою стелу з білого мармуру заввишки 2 метри, на якій викарбувані профіль художника та роки його життя. Автор — Б. М. Піаніда

Вулиця Університетська, біля Національного університету державної податкової служби України.

Джерело – Ірпінь Культурний

Але все по-порядку. Київський купець I гільдії, Іван Чоколов, старший брат Миколи Чоколова, який був купцем II гільдії, разом з братом створив винокурно-дріжджовий завод на Подолі. Саме на честь братів Чоколових називається район Києва – Чоколівка, де селились робітники заводу купців. Але справами заводу займався молодший брат – Микола Чоколов, а Іван мав власний бізнес. Він займався друкарською справою, мав кілька друкарень. На них, інколи, друкувалися брошури й книги, що потім заборонялися (а типографія ризикувала бути закритою), наприклад, «Відкритий лист поляка П. Н. Белашеву» Є. Старчевського, де критикувалися польсько-російські відносини. Також друкарня друкувала географічні атласи, нотні збірки для всієї Росії. Крім того, нехтуючи Уваровською забороною, він друкував українською мовою зібрання творів Нечуя – Левицького. Іван Чоколов і сам був упорядником поетичних збірок популярних українських поетів.

Джерело – Ірпінь Культурний

Церква Святителя Миколая (Миколаївська церква) — православний (УПЦ МП) храм у місті, сучасний духовний осередок міста, було збудовано у 1999 році. Храм розташований на території Національного університету державної податкової служби України.

Храм є еклектичним за архітектурою, з деякими елементами українського бароко.

Після першої відслуженої літургії Його Блаженство Володимир (Сабодан), митрополит Київський і всія України, вручив в дар храму частку мощей святителя і чудотворця Миколая.

9 грудня 2001 року Преосвященнійший Павло єпископ Вишгородський, намісник Києво-Печерської Лаври, відслуживши в храмі літургію, подарував йому частку мощей чотирьох преподобних Печерських (прп. Аліпія-іконописця, прп. Нестора-літописця, прп. Мойсея Угрина, прп. Агапіта-лікаря), а також священномученика Володимира митрополита Київського і Галицького.

Джерело – Ірпінь Культурний

Ірпінська Троїцька церква — найстаріший храм міста. Збудована у 1910 році. Дерев’яна, обкладена цеглою.

Третього березня 2015 року протоієрею Памфілу, настоятелю Свято-Троїцького храму нашого міста виповнилося — 90 років! У довжині його життєвого шляху, вписався ледь не весь вік нашого міста, а день народження припав на його День Ангела.

Памфіл Микитович завжди виховав не одне покоління православної пастви. Його стежкою пішли рідні діти, отець Сергій служить у Свято-Троїцькому храмі міста, другий син, отець Василь — у Києві на Деміївці. Донька Анна є регентом одного з найкращого хорів православних церков України, наймолодша донька Олена нині проживає в Канаді,  її чоловік  також є священиком. Отець Памфіл свого часу  закінчив музичне училище.

Привітати отця Памфіла прийшло багато прихожан, зокрема колишній очільник міста Олег Бондар, депутати Ірпнінської міськради Петро Ященко, Петро Король та інші. Архієрейську службу на честь ювілею відправив єпископ Макрівський, Іларій, повідомивши, що Блаженішим митрополитом Онуфрієм отцю Памфілу було присвоєно орден Андрія Первозванного I  ступеня. Многая літа!

А 1 червня, у День Святого Духа, за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій взяв участь у святкуванні 100-річчя Свято-Троїцького храму та звершив Божественну літургію.

Владиці співслужили: благочинний Ірпінського благочиння протоієрей Олександр Федоричко, настоятель храму протоієрей Памфіл Вовченко, клірики і гості парафії у священному сані. Під час богослужіння єпископ Іларій вимовив проповідь, прочитав молитву Господу Вседержителю про мир і припинення міжусобної ворожнечі в Україні, а також підніс заупокійну молитву про всіх дітей, які загинули у зоні збройного конфлікту на Сході України.

З нагоди престольного свята владика, духовенство та віряни пройшли хресною ходою навколо храму. Єпископ Іларій привітав усіх зі сторічним ювілеєм і передав присутнім благословення Предстоятеля Української Православної Церкви.

Джерело – Ірпінь Культурний

18 липня, у суботу,  у Центральному будинку культури, відбувся черговий концерт-конкурс “Україна – єдина родина”,  в якому взяли участь діти вимушених песеленців зі Сходу та діти учасників АТО.  Організатором свята вкотре стала Всеукраїнська громадська спілка «Слава  Україні».

Переможцями конкурсу стали ірпінчанка Марія Свиріпа за виконання пісні «Музика рідного дому», Катерина Туніна з м.Донецьк, яка виконала музичні композиції на віолончелі  Йоган-Себастьяна Баха «Прелюдія» та Йозефа Гайдна «Концерт №1 соль мажор віолончель», Анна Туніна за вокально-акробатичний номер «Надія є», Олександр Колесник з м.Луганськ за виконання пісні у стилі реп «Пора бы задуматься…», Дарина Швець за бальний танок «Джайв» та декламування вірша «Думка», Валерія Лисих з Луганської області, смт. Красний Луч за виконання твору Вільяма Шера на фортепіано «Фламенко», Анастасія Богуславська за бальний танок «Ча-ча-ча» та виконання пісні «Сонячний віночок», Софія Ковальова з м.Луганськ за вірш Лесі Українки «Колискова» та авторський вірш «Я хочу…» та інші.

Учасникам конкурсу подарували цінні призи, а 20 переможців отримали путівки у санаторій «Карпати», які любязно надав директор компанії «Геос» Микола Негрич.

Концерт відвідали почесні гості заходу:  Надзвичайний і  Повноважний посол Угорщини в Україні  пан доктор Ерно Кешкень, Голова Світового Конгресу Українських молодіжних організацій Мирослав Гочак, Голова світовогу конгресу українців в Україні Сергій Касянчук, Голова всеукраїнської асоціації випускників та ветеранів Національного університету державної податкової служби України Василь Васильович Чмелюк.

Голова спілки «Слава Україні» Андрій Верлатий подякував за допомогу в організації конкурсу заступнику міського голови Ірпінської міської ради Анастасії Вікторівні Попсуй, начальнику відділу культури Ірпінської міської ради Євгенії Антонюк, відповідальній за культмасові заходи Віолетті Кременчук,  директору Центрального Будинку Культури Ользі Моторі та запросив усіх талановитих дітей взяти участь у наступному конкурсі, який незабаром відбудеться у м.Ковель:

«Я радію з того, що наш перший концерт-конкурс «Україна – єдина родина», який відбувся 5 липня у Бучанському парку, мав величезний успіх і перетворився у багаторазове свято. Головне для нас – задоволені обличчя конкурсантів та їхніх батьків», – заявив Андрій Верлатий.

Нагадаємо, 5 липня, у неділю, в Бучанському центральному міському парку відбувся концерт-конкурс «Україна-єдина родина». У ньому взяли участь діти, які приїхали у Київську область разом зі своїми сім’ями з місць проведення АТО. Оргнізатори конкурсу не обмежували учасників у виборі номеру – діти виступали в улюбленому жанрі, де вони могли яскраво продемонструвати свій талант. Виступи учасників оцінювало жюрі, яке очолив Народний артист України, Лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка та Національної премії імені О.Довженка, професор Богдан Бенюк.

Джерело: НМУ

Джерело – Ірпінь Культурний

[See image gallery at irpinculture.org.ua]

Джерело – Ірпінь Культурний

У нашого міста цікава і неповторна історія, до якої не можна бути байдужим. Ірпінь є «святим місцем» для української культури й передусім літератури. Цей затишний куточок землі недалеко від столиці своєю благословенною тишею та мальовничою природою, благодатним мікрокліматом здавна приваблював до себе творчих людей: письменників, поетів, діячів культури та мистецтва.
Біля заповітного місця 700 літнього дуба – любила відпочивати Леся Українка, бували тут М.Лисенко, Панас Мирний, І.Карпенко-Карий, О.Купрін та інші. 
Економічний та культурний розвиток Приірпіння значно пожвавився на початку XX ст. з будівництвом і введенням у дію залізниці Київ-Ковель. Ірпінь, Ворзель та Буча стають дачними селищами. Один за одним починають зростати дачні будиночки комерсантів, військових, чиновників, священиків, професорів, людей мистецтва.
Навесні 1899 року і сім’я доцента Київської духовної академії О.І.Булгакова побудувала в Бучі дачу на п’ять кімнат. Щовесни вона буяла в бузку, жасмині й трояндах. У пам’яті їх сина Михайла Булгакова назавжди залишився просторий будинок, де, наче музика, лине людська доброта, відбувалися зустрічі з відомими художниками Мурашком, Репіним, Пимоненком та іншими, ставилися аматорські драматичні вистави, проводилися спортивні змагання. Тут він у 1912-1913 роках пише перші свої оповідання. На жаль, це родинне гніздо сім’ї Булгакових не збереглося, загинуло від пожежі взимку 1918-го. У травні 1991-го до 100-річчя з дня народження всесвітньовідомого письменника на місці колишньої садиби було відкрито пам’ятний знак великому майстрові.
Напередодні Першої світової війни і в часи непу в Ірпені поблизу залізничної колії проживала і сім’я Носових. Один із синів – Микола – пізніше стане автором всесвітньовідомої казки-трилогії про пригоди Незнайка та маленьких чоловічків. У останній своїй книзі – автобіографічній повісті «Таємниця на дні колодязя» – він описує свої дитячі роки, які пройшли в «маленькому біленькому будиночку», а також тяжку працю в артілі «Ірпіньбет», на Бучанському та Ірпінському цегельних заводах, куди пішов працювати в 1923 році п’ятнадцятилітнім юнаком для поліпшення матеріального стану сім’ї.
Валер’ян Підмогильний, один з провідних прозаїків XX століття, був небуденною постаттю у багатому розмаїтті творчих особистостей першого пореволюційного десятиліття. Голодуючи в Києві, письменник на початку 20-х років змушений був перебратися до Ворзеля: тут вижити було легше. В одному з листів він писав: «Адреса моя: ст. Ворзель, Києво-Ковельської залізниці, Ворзельська трудова школа». Від осені 1921 до 1923-го тут він викладав українську мову і політосвіту, займався письменством і написав свої кращі оповідання – «Іван Босий» і «Проблема хліба». Саме у Ворзелі він одружився з донькою місцевого священика – актрисою Катериною Червінською. В.Підмогильний заклав школу українського прозового перекладу. Цікаво, що наш, нині покійний, земляк Григорій Порфирович Кочур ще студентом отримав завдання перших перекладів саме від нього. Відомий український письменник Степан Васильченко з 1926 по серпень 1932 року проживав на дачі в Ірпені. Ось як він згадує наше місто в листі до дружини: «Живу в Ірпені на дачі і думаю ще довгенько не вилазити звідціль. Тут гарно. Ліс, правда, суворий, туманний, Ірпінь – річка холодна, дача в глухому краю лісу, над усім тиша і сон, а все ж гарно».
Зачарували ірпінські краєвиди, запали в душу і Борисові Пастернаку. Поета запросив на відпочинок видатний піаніст Генріх Нейгауз. Вони літували цілими родинами в Ірпені, Клавдієвому, на Десні з 1927 року. А на початку 1930-го наше місто подарувало творцю не тільки свіжиий подих Ірпінських лісів, а й вірного друга, кохану жінку – Зінаїду Нейгауз. Саме наше місто пов’язало їхні долі, і невдовзі вони стали нерозлучним подружжям Можливо саме ці події надихнули поета на створення циклу поезій, присвячених неповторній красі Приірпіння.
Цикл віршів «Ірпінські зустрічі» присвятив нашому краю і український письменник Іван Гончаренко. До речі, саме він у 1936 році, перебуваючи на посаді керівника кабінету молодого автора при Спілці письменників України, виступив ініціатором створення на колишній дачі київського фабриканта Чоколова республіканського Будинку творчості письменників. На мальовничому березі тихої річки Ірпінь привітно біліли його скульптури. Будинок творчості письменників став своєрідним джерелом, яке живило річку українського письменства, його вічною весною, хвилюючим натхненням. Тут творили і виношували свої творчі задуми класики радянської літератури. П.Тичина, М.Бажан, О.Довженко, Ю Яновський, А Малишко, О.Вишня, В Сосюра, П Загребельний, Д.Павличко, В Василевська, О. Гончар, Л.Дмитерко, О.Ковінька, І.Цюпа, В.Кучер, Б.Антоненко-Давидович та багато інших. Олекса Ющенко, якого письменники називають ходячим архівом, поетичній і прозовій творчості віддав усе життя. Понад два десятки років збирав він листи, нариси, відгуки про Ірпінь, фото, які «зупинили» не одну мить перебування майстрів слова у Будинку творчості, для видання книги. На жаль, вона не була надрукована, а ми знайомилися з її уривками на сторінках місцевої газети. «Ірпінь – фортеця ніжного слова. Ірпінь – наш Парнас. Ірпінь – наша творча Мекка», – писав О.Ющенко.
Павло Григорович Тичина неодноразово бував у нашому місті. Ще до створення Будинку творчості письменників він наймав кімнату в будинку стрілочника А.М.Мазуренка. Хоча з 1923 по 1934-й Павло Григорович проживав у Харкові, відпочивати він завжди приїздив до Ірпеня. Інколи по декілька місяців він жив і працював у кімнаті першого корпусу Будинку творчості. В його щоденникових записах є нотатки, наші сані в Ірпені у 1925-1926 роках. Поет більше працював, ніж відпочивав. Інколи його бачили на прогулянці біля річки чи в задумі біля широколистих старезних лип. Після напруженого робочого дня він любив поспілкуватися з друзями, особливо з Юрієм Яновським, який теж завжди поселявся у першому корпусі.
Володимир Миколайович Сосюра теж дуже любив відпочивати в Ірпені. Він дуже любив природу і навіть одну із своїх збірок назвав “Зелений світ”. У творчому доробку поета можна нарахувати більше ста віршів, присвячених Ірпеню, квітам, травам, річці, що колись була чиста і прозора. Сплюндрування та знищення річки Ірпінь і широкого лугу заповзятливими меліораторами поет переживав як особисте велике горе. Про це він у 1960 році написав вірш «Офіра». «В Ірпені гарно думається, гарно пишеться», – говорив Андрій Саміилович Малишко. З-під його пера тут вийшли вірші, що потім склали збірки поезій «За синім морем», «Весняна книга», «Що записано мною», один з його схвильованих та радісних акордів – «Поїзди гудуть за Ірпінню».
Павло Загребельний давно полюбив затишний Ірпінський будинок творчості. «Згадуватиму Ірпінь, як згадував кохану дівчину», – писав він. Усі його історичні романи – «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Левине серце», «Роксолана» – створені в Ірпені.
«Симпатично тут… В Ірпені обстановку створюють відповідну, творчу», – так міг сказати про Ірпінь тільки О.Ковінька. У Будинку творчості зав’язувалася велика дружба і між письменниками колишніх братніх республік. У різний час в Ірпені побували: К. Федін, К. Паустовський, С. Вургун, М. Шагшян, М. Дудін, С. Баруздін, О. Форш, М. Алігер, Р. Козакова, А. Саксе, Г. Татосян. Приїздили і зарубіжні письменники: П’єр Гамарра (Франція), Марія Марчанова (Чехословаччина), Джон Стейнбек (США) та Яр Славутич (Канада).
Чимало письменників мали в Приірпінні і власні садиби. Максим Рильський від весни 1938 до весни 1951 року мешкав і працював у Ірпені по вул. Центральна, 17. «Багато з молодих поетів 30-х років добре знають і з вдячністю пам’ятають невелику садибу в Ірпені, де він з любов’ю плекав не тільки квіти та яблуні, але й наші поетичні паростки», – згадував Абрам Кацнельсон. Син поета – Богдан Рильський – відобразив цей період життя сім’ї у спогадах «У сосновім Ірпені».
У мальовничому куточку, серед столітніх дубів, по вулиці Комінтерну, у 1953-му з’явився будинок письменника Леоніда Первомайського. Тут він написав багато відомих творів, зокрема роман «Дикий мед», оповідання різних років.
Понад тридцять років поблизу Будинку творчості проживав у своїй садибі по вул. Спартака, 3 Анатолій Мефодійович Хорунжий. Сюди до нього приїздили, привозячи свої дорогоцінні спогади про Велику Вітчизняну війну для літературного опрацювання, О.І.Покришкін, В.Д.Лавриненков, В.С.Єфремов, М.П.Дев’ятаєв. А потім з’явилися широко відомі читачам книги, написані в Києві та Ірпені – «Небо війни», «Повернення в небо», «Ескадрильї летять за обрій», «Втеча з острова Узедом».
Наше місто стало відомим на літературній карті України і завдяки лицарям українського перекладу – Григорію Кочуру, Дмитру Паламарчуку, Миколі Лукашу.
Г.Кочур та Д. Паламарчук познайомилися в пеклі північних концтаборів, де опинилися на десять років за звинуваченням в українському націоналізмі. Після реабілітації в 1957-му, на початку 1960-х вони оселяються в Ірпені за допомогою М.Рильського. Письменники були друзями і в житті, і в творчості, з головою поринули в роботу, дивуючи всіх своєю працелюбністю і рідкісною творчою наснагою.
Г.Кочур – лауреат Державної премії імені Т.Шевченка (посмертно) та літературної премії ім. М.Рильського. Знав близько 30-ти мов, зробив переклади із 25-ти літератур світу. Його скромний будиночок по вулиці Баумана (нині Кочура) мав неофіційну назву «Ірпінського університету», де вивчилося чимало серйозних українських перекла дачів з колишнього СРСР та із-за кордону. Він наснажував своїм колосальним інтелектом гроно «шістдесятників»: Василя Стуса, Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Леоніда Череватенка, Євгена Сверстюка та інших. Сповідь серця письменника – у збірках «Відлуння», «Друге відлуння» та «Третє відлуння». Нині тут його син Андрій створює літературно-меморіальний музей Г.Кочура.
Творчий доробок Д.Паламарчука – лауреата літературної премії імені М.Рильського, теж є дуже вагомим в українській літературі. За його творами можна сформувати цілу бібліотеку перекладів з іноземних мов і мов народів СРСР. Серед них – Шекспір, Байрон, Тагор, Бодлер, Ередіа, Петрарка, Блок, Брюсов, Єсенін та інші. У 1995-му вийшла друком його перша книга «Подзвіння». Поховані Г.Кочур та Д.Паламарчук в Ірпені.
Також мали дачі в нашому місті М.Стельмах, В.Собко, Н.Рибак, П.Северов, В.Александров. Мальовничий куточок Приірпіння – Ворзель – теж став близьким і рідним для багатьох українських письменників. Тривалий час тут жили і творили Ю.Збанацький, В.Бичко, О.Новицький, М.Рудь (похований у Ворзелі).
У 1956 році купила дачу по вул. К.Лібкнехта 16 родина Дмитра Івановича Бедзика. Тут він написав ряд романів та п’єс, серед них широко відомі «Серце мого друга» та «Дніпро горить». З 1988-го проживає у Ворзелі його син Юрій Бедзик – секретар Київської спілки письменників України. Двадцять років (з 1978 по 1998) він керував Українським фондом миру і відомий у світі багатьма миролюбивими акціями. Його романи і повісті сповнені високим патріотизмом та ідеалами гуманізму. За останній роман «Сім таємниць великої війни» письменник удостоєний у 2000 році премії Національної спілки письменників України ім. Андрія Головка. Літературне життя Приірпіння продовжують сьогодні і цілий ряд наших земляків-літераторів, членів Спілки письменників України: Л.Закордонепь, Л.Череватенко, О.Жупанськии, Н.Околітенко, Д.Кулиняк, В.Кленц, А.Диба, В.Сильченко, А.Жикол.
Можна з упевненістю сказати, що більшість кращих творів українських письменників і поетів була створена саме в Ірпені. Друкуючи їх, автори, як правило, зазначають, де і коли написано повість, роман, вірш, статтю. Дуже часто в тому останньому рядку значиться: «Ірпінь». Ми щиро вдячні їм за те, що вони прославляли і продовжують прославляти наш край. Що ж, «живи, Ірпінь, Парнаса царство, куток тривожних муз і дум…».

Надруковано за матеріалами Історико-краєзнавчого альманаху «Приірпіння» №1 2001р.
Бібліотека газети «Ірпінський вісник»

Джерело – Ірпінь Культурний

Із приходом Володимира Карплюка на посаду міського голови Ірпінь швидкими темпами змінюється. Із кожним разом, споглядаючи за відкриттям нових або суттєво оновлених закладів соціально-культурної сфери, я все чіткіше уявляю, якими мають постати після реконструкції заклади культури нашого регіону.

Якими ми бачимо заклади культури у Приірпінні? Без сумніву, вони повинні мати сучасний зовнішній і внутрішній вигляд та належне матеріально-технічне обладнання, адже одним із критеріїв, який значно покращить рівень відвідування закладів культури, є ошатність і комфорт. Саме тому давно не ремонтовані установи культури з застарілою матеріальною базою не ваблять глядача. Навіть дуже цікаві заходи відвідують ті, хто й зазвичай. Інші, лякаючись поринути в «розруху», оминають будинки культури, бібліотеки, музеї. Тенденція сьогодні така, що втомившись від війни і бідності, люди інтуїтивно тягнуться туди, де затишно й красиво, – і вже в таких місцях шукають, чим себе розважити.

Сьогодні нам на користь в Ірпені грає місце розташування закладів культури. Майже всі вони знаходяться в центрі або поруч із місцями зупинки громадського транспорту. Це перевага. Але для повного комфорту плануємо поруч із кожним закладом (там, де це можливо), зробити паркувальні місця  для автомобілів і невеличкі сквери. У поєднанні з сучасним зовнішнім виглядом це спонукатиме відвідати заклад, прийти на той чи інший захід навіть тим, хто зовсім культурою не цікавиться: а що ж там, за цими ошатними стінами?

А от далі справа – вже за наповненням формами культурно-освітньої і дозвіллєвої роботи. Мета нашого перевтілення полягає в декількох основних напрямках:

– поліпшення якості роботи шляхом запровадження нових сучасних методик та інформатизації. Це інформаційна доступність, можливість електронної реєстрації на заходи, електронні читацькі квитки та багато іншого;

– заклади культури як платформа для реалізації громадських проектів. Ми вже 4 роки втілюємо цей напрямок і він є дуже успішним. Двері всіх закладів культури є відчиненими для громадських ініціатив: успішно відбуваються концерти, творчі вечори, зустрічі з відомими діячами культури, круглі столи, персональні виставки, майстер-класи, ініційовані як окремими громадянами, так і громадськими організаціями та творчими спілками. Розуміємо, що після набуття нашими установами сучасного європейського вигляду таких ініціатив стане значно більше. Однак будемо знаходити можливість утілювати якомога більше проектів, запропонованих громадою регіону;

— заклади культури як місця активного простору та одночасно пасивного відпочинку. Тут мається на увазі облаштування в кожному закладі культури міні-бібліотеки, невеличкої кав?ярні, місць для змінних виставок фото і картин митців, зони вільного WI-FI, по можливості – тренажерної зали, дитячих куточків тощо. Тобто, чекаючи свою дитину в музичній школі, у мамусі й бабусі буде можливість витратити час із користю для себе.

Сьогодні вже є приклад такого закладу. Після реконструкції відкрито Будинок культури в Гостомелі, в якому діє сучасна тренажерна зала, в найближчих планах – дитяча кав’ярня та міні-бібліотека.

В Ірпені триває ремонт Центральної бібліотеки, яка буде обставлена сучасними меблями та оснащена електронними засобами. Окрім того, у фойє планується відкрити літературну кав’ярню, туристичне бюро і театральну касу.

Сьогодні спільно з відділом координування культурно-масових заходів та фізкультурно-спортивної роботи активно працюємо в оновлених парках і скверах — проводимо на вихідних ранкову зарядку, дитячі свята, музичні години.

Незважаючи на те, що в умовах війни сфера культури не може розраховувати на вагоме фінансування з боку держави, ця галузь живе і повинна жити. Завдяки розумінню й підтримці з боку міської ради є можливість реалізувати задумане та зробити всі міські заклади культури регіону доступними, сучасними і багатофункціональними.

Євгенія АНТОНЮК,

начальник відділу культури,

національностей та релігій Ірпінської міської ради

Джерело – Ірпінь Культурний